Доля

34

Нудне вересневе ранок, інститутська парта, вся списана, болтливая викладачка, подружки позіхають… нудно! І навіщо тільки я пішла на цю пару, краще б як всі розумні одногрупники пішла б в кіно. Не збагну, навіщо я так рвалася сюди. Раптом відкриваються двері, заходить жінка, років 35. Виявляється, вона працює у великій ресторанної компанії. Починається лекція, також вона закінчується… І раптом жінка, порядком втомившись від нашої загальної (5 осіб) апатії, запропонувала нам заповнити анкети кандидата на роботу. Слава Богу, з’явилося хоч щось сьогодні зайнятися, ручкою пописати… Жартома заповнюю анкету, віддаю її і благополучно про це забуваю… Пройшов місяць. Лунає дзвінок, мене запрошують на співбесіду!!! Також жартома проходжу всі стадії співбесіди, і ось мене вже взяли на роботу в ресторан, починають навчати, потім починається робота… Схудла, покращала… Що відбувається зі мною, звідки всі ці захоплені погляди, нескінченні знайомства? І ось — перший день роботи, нарешті наш ресторан відкривається. Все прикрашено, весело, кругом музика, шампанське, і тут я помітила захоплений погляд. Вже ввечері наступного дня ми зрозуміли, що нам судилося бути разом! Не минуло й місяця, як ми вирішили одружитися, а вже через рік у нас з’явилася лапочка дочка Сонечка. Тепер я дивлюся на своїх улюблений і розумію, доля є, і завжди буде заправляти в цьому світі.

Люди, вірте в долю, довіряйте їй, і вона вас так ощасливить, як мене!

якимівка, [email protected]

Особистий досвід