Лист від Діда Мороза. Новорічна казка-сценарій свята

34

Дійові особи:
Поліна
Мама Поліни
Гном
Баба Яга
Дід Мороз

Квартира. Дівчинка сидить серед розкиданих іграшок. На шафі висить її плаття.

Поліна: От завжди так, завжди. Найцікавіше час, Новий рік на носі, а Мама — на роботі. Обіцяла сьогодні зі мною пограти, приготувала вбрання Снігуроньки — і знову пішла. А мені без неї нудно. Грати вже набридло. От візьму й зроблю вигляд, що сплю. Або, правда, засну. (Лягає на килим і прикидається сплячою. Непомітно з’являється Гном).

Гном: Ой-Ой-ой…Та вона спить.

Поліна: Хто спить? Хто говорить? Хто ти?

Гном: Хіба ти не бачиш? Я — Гном.

Поліна: Живий? Що говорить?

Гном: Ні, мертвий, мовчазний. Ти хіба не бачиш?

Поліна: Бачу. Але очам своїм не вірю.

Гном: А ти повір. Тому що у мене до тебе справа. Мені колись базікати.

Поліна: Чого ж тобі треба, старче?

Гном: Ось ще, старче…Я зовсім ще молодий. Втім, це все неважливо. Я ж тобі лист від Діда Мороза приніс. Тримай.

Поліна: Лист від Діда Мороза? Мені? Як цікаво! (бере лист і читає вголос) «Дорога Поліна! Мені дуже потрібна твоя допомога. Скоріше приїжджай. Твій Дід Мороз.» От здорово! Діду Морозу потрібна моя допомога! Ура-а-а! Тільки як же мені потрапити до нього? Написав «приїжджай», а адреси не вказав?

Гном: Не знаю, не знаю. Подумай-но гарненько — де можуть жити і Діди Морози, і ми, гноми.

Поліна: Де? Ой, здається, знаю! У казці — ось де! Правильно здогадалася?

Гном: Правильно. Тепер тобі залишилося придумати, як потрапити в казку.

Поліна: Може, треба сказати чарівні слова? Сніп-снап-снурре-пурре-базелюрре…Ні, не вийшло. Щось не так. Ах, знаю! У казках ж не буває таких дівчаток, звичайних.

Гном: А які ж бувають?

Поліна: Ну, всякі там Оленки, Марійці, Василини Премудрі. Загалом, старовинні такі дівчатка. Здогадалася, здогадалася! Зараз я вберуся в Машеньку, у мене ж є російська костюм, скажу чарівні слова і потраплю в казку.

Гасне світло, лунають звуки «Барині».

Поліна: Сніп-снап-снурре-пурре-базелюрре.

Світло включається. Поліна в російському костюмі танцює «Бариню».

Поліна: Куди ж я потрапила? Ліс навкруги. Квіти, ягоди-гриби. Ніяким Морозом і не пахне. Ой, здається, я бачу хатинку на курячих ніжках. Запитаю-ка я у Баби Яги, як потрапити до Діда Мороза. Хатинка-хатинка, стань до лісу задом, до мене передом.

Баба Яга: Здрастуй, дівиця-красуня, почто в мій ліс завітала?

Поліна: Здрастуй, бабуся Яга. Не підкажеш чи ти мені, як пройти до Діда Мороза?

Баба Яга: До Діда Мороза? Знати — знаю, а сказати не скажу.

Поліна: Це чому ж?

Баба Яга: А тому. Думаєш, мені цікаво тут сидіти одній? Вряди-годи живої людини побачила, та й той бігти до Морозу збирається. Ні вже. Ти мене спочатку потешь, развесели, а потім вже я тобі дорогу-то і покажу.

Поліна: А як же мені тебе звеселяти?

Баба Яга: Не знаю, не знаю.

Поліна: Гаразд. Я тобі зараз коломийки заспіваю, та «Циганочку» станцюю. Тільки дай мені свої старі спідниці та шалі для танцю.

Співає і танцює.

Баба Яга: Ой, потішила ти мене, потішила. Я б тебе назавжди у себе жити залишила, але договір є договір. Ось тобі клубочок, кинь його, та йди за ним, він тебе до Діда Мороза і виведе.

Поліна: Спасибі тобі, бабуся Яга, до побачення.

Баба Яга: До побачення, мила.

Поліна кидає клубок і йде за ним. Чується пісенька Діда Мороза і з’являється він сам.

Поліна: Дідусь Мороз! Здрастуй! Ти навіщо мене кликав?

Дід Мороз: Поліна! Радість-то яка! Звичайно, кликав. Хочеш ти мені допомогти?

Поліна: Звичайно, хочу! А що робити треба?

Дід Мороз: Розумієш, в чому справа. Внучка моя, Снігуронька, виросла, зовсім дорослою стала. Не хоче тепер зі мною в Новий рік вітати дітлахів. Мені, каже, ніколи. У мене сесія в інституті казкових наук на носі. А адже хлопці Снігуроньку чекають. Ось я і подумав — не покликати мені Поліну. Може, ти погодишся побути Снігуронькою, поїздити зі мною до хлопців, подарунки їм розвести. У мене тут і платтячко для тебе є.

Поліна: Звичайно, погоджуся! З радістю погоджуся!

Поліна переодягається в Снігуроньку, танцює під музику «Розкажи, Снігуронька з Дідом Морозом. Потім Дід Мороз зникає, а Поліна втоми лягає на килим. Музика замовкає. Поліна спить. З’являється Мама.

Мама: Поліна! Ти що, спиш? А ось і я! Тепер можна і в Снігуроньку погратися. Я бачу, ти вже приготувалася, сукню одягла.

Поліна (здивовано озираючись): Мамо, а адже це мене Дід Мороз попросив бути Снігуронькою.

Мама (сміючись): Дід Мороз, Дід Мороз, а хто ж ще. Фантазерка ти моя, вигадниця ти моя мила!

Звучить музика «Три білих коня».

Тетяна Попова

Особистий досвід