Пятниця, 13-е

39

Він панічно боявся числа «сім». Обходив за кілометр будинку, в нумерації яких була ця цифра, шарахався від тролейбусів, що мали нещастя йти за фатальним маршруту. А звичайний підйом по драбині в сім ступенів перетворювався в ганебне втеча… якимось збігом обставин цей чоловік працював на авіаремонтному заводі і повинен був по інструкції закручувати кожну гайку на сайті рівно дев’ять разів. Але навряд бідолаха завершував шостий оборот — його миттєво паралізував страх. І змусити себе зробити зловісний сьомий вже просто не міг. Закінчилася вся ця історія трагедією: один з літаків з незакрученной гайкою розбився…

Страх — природне для людини почуття, — розповідає заступник головного лікаря 13-й московській психіатричній лікарні, кандидат медичних наук Віктор Йосипович Брутман. — Але якщо він на якомусь етапі стає неадекватним, це вже патологія. Наприклад, чоловік заблукав у лісі, і тут його страх виправданий. Однак якщо точно такої ж сили страх він відчуває при вході в метро, це вже ненормально… Страх, який би він не був, викликає абсолютно однакову реакцію організму: розширюються зіниці, пересихає в роті, починає битися серце, не вистачає дихання, людина обливається холодним потом, блідне, впадає в паніку, тиск у нього підскакує, у деяких починається нервовий тик…

Всі патологічні страхи зазвичай ми поділяємо на кілька форм. Три з них найбільш важливі. Насамперед, це нав’язливі страхи. Вони виникають у людини поза його власного бажання, раптово, без приводу. І звільнитися від них дуже непросто, часом неможливо. Людина намагається заспокоїтися, побороти власний переляк, але в цій внутрішній боротьбі, на жаль, завжди програє.

Інша форма — надцінні страхи. Це коли у людини деякі ідеї, уявлення, погляди, цілком адекватні реально виниклої життєвої ситуації, займають у свідомості настільки важливе місце, що ні про що інше він вже думати не може. У народі це називається «ідеєю фікс».

Найбільш значимі з надцінних страхів — соціальні. Взяти хоча б найпоширеніші шкільні фобії. Дитина в силу свого особливого складу легко червоніє і ніяковіє в суспільстві. Йому соромно виходити до дошки, відповідати на уроці. Одні діти як-то з собою справляються. Інші — ні. Тому і прогулюють школу, вигадують якісь неіснуючі хвороби. Але батьки все ж змушують дитину вчитися, і у того загострюється страх школи. Дитина все більше занурюється в свої переживання, фіксує думки тільки на виклики до дошки. І в результаті — цілий комплекс проблем, в тому числі і фізіологічних. Дитячий надцінний страх переноситься і на доросле життя. Людина як і раніше уникає людних місць, вибирає професію, де можна бути непомітним… Дуже поширене явище, коли люди бояться захворіти, заразитися і всіляко прагнуть до оздоровлення. Зациклюються на спорті, різних модних дієт…

Третя форма страхів — маячні страхи. Людьми, одержимими цим страхом, медики зазвичай займаються в стінах клініки. Адже мова тут йде про безглузді страхи, народжених у свідомості людини через спотвореного уявлення про світ. Витоки — теж в дитинстві. Але боязнь Кощія Безсмертного, Баби Яги або лісовиків — зрозуміла і природна. А як бути з дитиною, який панічно боїться нічного горщика або шнурків від власних черевиків, боїться листочка паперу або власної мами — її волосся, очей, рук? Чомусь починає вважати, що мама у нього — не рідна. Впадає при вигляді її в паніку, не дозволяє до себе підходити, тікає з дому… Проявлятися така дивна поведінка може нападами, а може поступово наростати, виливаючись у дуже важку форму — замкнутість або повну ізоляцію.

Серед дорослих особливо поширені страхи переслідувань. Одна моя пацієнтка, наприклад, переконана, що близькі люди її постійно обкрадають. Сама-то вона — добра, м’яка, але змушена до всіх домашніх ставитися з підозрою, ховати від них у своїй кімнаті особисті речі і гроші. Жінка ніяк не може позбавитися від думки, що діти змовилися виселити її з квартири. От і тримає кругову оборону… Якщо ті, хто страждає нав’язливими фобіями, розуміють, що це нісенітниця, безглуздість, то тупий страх відразу приймається особистістю. Людина не бореться зі своїм страхом, а, навпаки, йде у нього на поводу.

Дуже висока поширеність нав’язливих страхів. Люди бояться висоти (гипсофобия), закритих просторів (клаустрофобія), відкритих просторів (агорофобия), забруднень (мизофобия), падаючої води, землі, деяких цифр, букв, запахів, мікробів, хвороб, світла, темряви, самотності, бояться спати, їсти, прокидатися… Страхів стільки, скільки предметів та явищ на Землі. Практично кожен з нас колись переживав патологічний страх, що виник крім нашої волі.

Якщо людина розташований до нав’язливим фобій, то нерідко вони можуть переслідувати його все життя. Наприклад, страх захворіти. Починається він з безпричинного нападу паніки. Ось іде людина по вулиці — все у нього добре, і раптом ні з того ні з сього відчуває спалах потужного страху! Моментально спирає дихання, підскакує тиск, серце мало не зупиняється… Які тут думки можуть прийти в голову? Звичайно, про смерть від задухи чи розриву серця. Людина метається, кличе на допомогу… Лікар «швидкої допомоги» робить йому укол — і «вмираючий» заспокоюється, оживає. До речі, на випадки, пов’язані з нападами паніки, припадає близько двадцяти відсотків викликів «швидкої допомоги» щодня. Величезний відсоток! Добре, якщо такі удари більше не повторяться. Ну а якщо повернуться знову, та не раз? Людина починає розуміти: щось з його здоров’ям не те, і просто не вилазить з поліклініки. Там його побоювання, звичайно, не виправдовуються, тоді він іде в іншу, третю…

Нав’язливі страхи можуть пройти самі собою — так само спонтанно, як і з’явилися. А можуть перерости в такі запущені форми, що позбавити від них людини дуже важко, іноді неможливо… Вважається, що нав’язливими фобіями страждають люди не дуже впевнені в собі, боязкі, сором’язливі, ті, хто намагається нікого не образити, тобто не лиходії. Агресивні ж, жорсткі, активні особистості в цьому плані більш захищені. Найбільше схильні нав’язливим фобій діти. Адже вони ще не можуть досить чітко оцінити міру небезпеки навколишнього світу: у них немає життєвого досвіду, внутрішніх механізмів само компенсації, самозаспокоєння. Якщо ж взяти дорослих, то чим більше вони логічні і зрілі, тим менше відчувають страхи. Важче доводиться задержавшимся в дитинстві людям. Їх психіка ще не до кінця сформувалася, тому страхи можуть виникати навіть поза контекстом будь-якої реальної ситуації. Ну а якщо є ще й спадкова схильність до страхів, то викидів страху мозок видає набагато більше.

Одна моя пацієнтка страждала нав’язливим страхом забруднення — постійно змушена була мити руки. До виснаження. При цьому вона так ретельно терла руки щіткою з милом, що шкіру прала буквально до крові. А потім відразу ж приймалася за свою дитину, змушувала до стерильності митися і чоловіка. Яка фобія розвинеться у дочки цієї жінки, поки невідомо, а ось у її мами дуже цікавий синдром нав’язливих стану — вона не може собі дозволити сидіти, опустивши ноги на підлогу. Так, на вазі, їх постійно і тримає. У дитинстві вона не хотіла дорослішати, боялася, що батьки швидко постаріють, помруть і залишать її у самоті. Ось страх і вилився в таку форму — не діставати ногами до підлоги, стало бути, залишатися маленькою.

Нав’язливі фобії часто ламають людям і долі, і кар’єри… У однієї хворої була найсильніша клаустрофобія: боялася їздити не тільки в метро, але і в наземному транспорті. Але на роботу добиратися було треба. Так от спочатку вона вставала о п’ятій ранку, пішки йшла до офісу. Але потім так вимотала від цих ходінь, що звільнилася і стала сидіти вдома. Її пробували лікувати, а потім відправили на інвалідність.

Відомі випадки і поважче, можна сказати, екзотичні. Був один такий чоловік — відчував страх абсолютно від усього. Навіть від руху з місця. Практично не міг зробити нічого без якихось вигаданих ним самим ритуалів. Наприклад, для того щоб, скажімо, вранці після сну опустити ногу з ліжка, йому було необхідно зробити два рази якісь особливі рухи, потім перевернутися, збити подушку… Щоб поставити на підлогу другу ногу, теж потрібно було щось зробити. І так далі. Панфобия — боязнь всього -важка хвороба.

Ритуали ж — досить шокуюче для оточуючих явище в фобіях. Це свого роду захисна реакція від страхів. У мене був пацієнт, який постійно боявся якогось нещастя, і найчастіше — при підході до свого будинку. Так от, щоб це нещастя не сталося, людина кожного разу робив перед під’їздом наступне: по кілька раз перестрибував взад і вперед через три певні щаблі. Коли ці дії перестали йому допомагати позбутися від страху, він збільшив число стрибків, придумав масу інших маніпуляцій, час від часу ускладнюючи ритуал.

А у іншого чоловіка якось на вулиці стався інфаркт, і після цього він панічно боявся повторення рецидиву. Саме на вулиці. І тоді для того, щоб заспокоїтися, став писати записочки з усіма своїми даними, розкладав їх по кишенях костюма і тільки після цього спокійно засинав. З вірою, що уникне інфаркту…

Дуже серйозна фобія — страх покінчити з собою. На людину раптом ні з того ні з сього нападає страх, скажімо, викинутися з вікна. Чи схопити ніж і зарізатися. Але йому хочеться жити! Тому він негайно закриває всі вікна, подалі прибирає ножі. Ліки в будинках такі люди теж зазвичай ховають під замок. Нелегче доводиться і тим, у кого часто виникають пориви кинутися під поїзд або машину. Ці люди теж зазвичай тримаються подалі від залізничних або автомобільних доріг. І не тільки для того, щоб бути від гріха подалі, але і щоб не провокувати власний страх. Всі жертви фобій — будь — незмінно страждають ще й фобиофобией — страхом свого страху.

Одна з різновидів нав’язливих явищ — синдром контрастних потягів, коли у людини виникає раптовий порив здійснити якусь капосну річ, яку насправді він робити не хоче. І більше того, ніколи не зробить. Ну, наприклад, нецензурно вилаяти коханої людини або начальника. Або, скажімо, пристрасне бажання когось покалічити, вбити…

Варто великому французькому письменнику і філософу Жан-Жаку Руссо прочитати яку-небудь медичну книжку — і йому негайно ж здавалося, що у нього всі хвороби, в ній описані. Причому Руссо щиро дивувався, як він залишається жити, страждаючи такими недугами. У іншого відомого філософа Артура Шопенгауера страх за своє здоров’я придбав таку гостру форму, що часом справа доходила до абсурду. Шопенгауер завжди жив на нижньому поверсі, щоб зручніше було врятуватися у випадку пожежі, боявся отримувати листи, брати в руки бритву, пити з чужого склянки — страх заразитися ні на хвилину не давав йому спокою. Фрідріх Ніцше з цієї ж причини вітався з співрозмовником виключно в рукавичках…

Ірина Мастикіна
Віктор Йосипович Брутман,
заступник головного лікаря
13-й московській психіатричній лікарні,
кандидат медичних наук.
Стаття з газети

Авторська стаття