Секрети маленької компанії (частина 1)

24

Зміст:

  • З чого все починалося
  • Ідея
  • Колектив
  • Приміщення
  • Час
  • Перші враження
  • Чим зайнялися
  • Як вдавалося
  • Перші підсумки
  • Вибір мети, засобів


Досвід організації домашньої розвивальної групи для малюків.

З чого все починалося

Ідеї раннього розвитку, прищеплені з матеріалів Інтернету за довгий час очікування дива, у вигляді синочка Іллі, привели нас в суспільство вже в 4 місяці від роду: дитячий басейн. Ну дуже хотілося нам плавати раніше, ніж ходити! До того ж, це була можливість живого спілкування з такими ж захопленими батьками, колективних занять з дітьми, джерело літератури та методичних матеріалів. Все це надихало і додавало сили молодої хронічно недосыпающей матусі.

Малюки постарше вже робили просту гімнастику разом з мамами, водили хороводи, весело пританцьовували і старанно показували якогось «зайчика» маленькими рученятами. Багато дітки були давно знайомі і явно раділи зустрічі один з одним. Більш зворушливою і радісною картинки важко було уявити. Правда, мені тоді здавалося все ще таким віддаленим майбутнім…

Але ось позаду у нас Перша Дата. Прийом прямоходіння освоєно вже давно, а ось плавання та інше… Відмовився наш впертий «Теля» в один прекрасний момент від галасливої компанії пустотливий, не допомогли ніякі хитрощі мами разом з тренером. Всі дітки в хоровод — він на шведську стінку, під стелю і спостерігає «звисока» за дитячими радощами. В басейн взагалі не заведеш: вереск, крики малечі він сприймає, мабуть (з причини низької власної емоційності?) ні багато — ні мало як загрозу життя. Почекали ще — все те ж. Що ж, значить, характер! Як з гірки двометровою кататися — не відтягнеш (народ навколо аж подивитися збирається). Та самостійності хоч відбавляй. А тут якийсь інстинктивний страх: ну просто дикаренок — ні дати ні взяти.

Ось і замислилася. Якщо слідувати принципам раннього розвитку — хіба не варто приділити увагу соціальній сфері теж, особливо якщо тут намічаються проблеми?

Виявила якраз в психологічній літературі інформацію про те, що з 1,5 років у дитини вперше проявляється потреба в спілкуванні з однолітками. Тобто, виходить, саме час активно її розвивати!

Я вирішила, що наша проблема була в великій кількості людей — дітей і дорослих, чужих до того ж. Якби компанію поменше, постійних людей, звичну обстановку…

Ідея

Так виникла ідея створення власної групи. Нехай це будуть регулярні заняття — два рази в тиждень, веселі, цікаві і корисні. І влаштувати їх за типом дитячого садочка — з вихователем.

Колектив

Четверо малюків ровесників, два хлопчика і дві дівчинки здалося цілком достатнім складом. Та ще хотілося підібрати батьків — однодумців. На щастя, це вдалося досить швидко. З однієї з мам познайомилися через Інтернет, на конференції з раннього розвитку 7я.ру (для Харкова це рівносильно диву). Юлина підтримка була важливою для мене, додавала впевненості. Сусідку, маму хлопчика, сама захопила ще раніше ідеями раннього розвитку, і вона сприйняла ідею з ентузіазмом. З того ж басейну матуся дівчинки знайшлася бажає. Так зібрали компанію діточок від 1.5 до 2.3 років.

Вихователя шукали через газету. Охочих відгукнулося чимало, потрібно було визначитися з критеріями відбору. Спеціальна освіта, досвід роботи… А тут сама молода мама з малюком трохи старші за наших — така ж захоплена сучасними уявленнями про розвиток, начитана, з масою ідей, жагою творчості, з дуже хорошим базовою освітою (хоча без спеціального). У виборі майже не було сумнівів! Так, потрібна була ще няня — адже з чотирма дітьми важко впоратися поодинці…

Приміщення

Свою однокімнатну квартиру вважала спочатку непридатною для цієї мети. Хотілося просторе приміщення, до того ж нейтральну територію для всіх дітей. Але пошук виявився занадто складною справою, тому вирішила почати у себе. Тим більше що свою кімнату всю ми вже давно обладнаємо під дитячу, відгородивши себе частину під «кабінет». Великий спортивний куточок — з «рукоходом», численних навісним обладнанням (авторського проекту і виконання люблячого дідуся). Він став останнім, вагомим аргументом на користь відмови від м’яких меблів, отнимавшей недозволено багато житлового простору. Заміна її пружними матрацами (за сумісництвом матами, будівельним матеріалом для будиночків, тунелів, батути тощо) виявилася просто ідеальним рішенням. Дві величезні дитячі карти на стінах: землі і космосу. Аудіо-відеоапаратура, теж може бути корисною. Не кажучи вже про безліч іграшок і всяких там мудрованих посібників з розвитку, від яких тоді вже не було порятунку в будинку :). Гаразд, спробуємо!

Час

Вибрали вечірні години, оскільки режими дітей перетиналися тільки тоді. Тривалість заняття — 2 години. Трохи спочатку сумнівалися з приводу такої тривалості, як виявилося марно: дітей ще додому вмовляли збиратися потім за півгодини. А мами швидко зорієнтувалися з використанням нових можливостей: хто домашні справи став планувати на цей час, хто шейпінг або басейн. Загалом, всім вийшло зручно.

Перші враження

Дивно малюки швидко звикли до обстановки і полюбили це розважальний захід. Приходили, як до себе додому — тут же забували про маму (добре, якщо помахають ручкою на прощання), і… по знайомим шафах з іграшками. Виняток тут становило моє чадо, для якого всі ці іграшки були дуже добре знайомі. Він пішов у куточок і спостерігав звідти за подіями. Зрідка виповзаючи ближче поцікавитися витівками вихователя, і її ж іграшками. Таким чином, майже вся увага дітей в той час було звернуто до іграшок. У процесі ж ігри виникали контакти один з одним, які теж спочатку були прив’язані виключно до предметній сфері. Це ж характерна особливість віку — предметна діяльність. Ось на цій основі і стала будувати програму вихователь, оновлюючи її до кожного заняття.

Чим зайнялися

Це були і дидактичні ігри, спрямовані на сенсорне сприйняття, дрібну моторику, інсценізації казок з м’якими іграшками, рухливі затії з використанням гірок, тунелів, будиночків (готове обладнання, або пристосовані під нього домашні предмети). Дуже великим успіхом у всіх малюків користувалися тоді аплікації, колажі. Діти, ледве вміли тоді щось вимовляти, вимагали на кожному занятті «клеїти!». І Оксана (так звуть нашу виховательку) проявляла чудеса винахідливості, намагаючись здивувати їх щоразу чимось новеньким, а заодно поступово ускладнюючи завдання. Прагнучи урізноманітнити нехитрий репертуар доступних за віком ігор, навіть майструвати їх стала сама. Її чудова серія оригінальних пазлів з товстого картону, приміром, стала у малечі хітом на кілька тижнів. Загалом, слово «сюрприз» дуже швидко увійшло, мабуть, у лексикон кожної дитини. А заняття стали бажаною яскравою іскрою в їх житті, отже досить насиченим враженнями, завдяки дбайливим батькам.

Як вдавалося

Оксана згадує тепер про це так. «Найскладніше — організувати виконання задуманого, захопити своєю витівкою. Тим більше, коли вони ще настільки маленькі. І тут не може бути універсальних рецептів успіху. Поступово вивчаючи кожної дитини, підбирала до нього свій «ключик», а точніше «цілу в’язку» :). З часом і загальні прийоми з’явилися. Ну, про це можна говорити дуже довго…»

А вдавалося їй насправді багато. Дітлахи все активніше залучалися до пропоновані затії, швидше схоплювали зміст ігрових завдань, стали проявляти більше інтересу один до одного. Про свою дитину можу сказати, що від заняття до заняття спостерігалися просто чудові зміни. Не втративши своєї обережності, він все ж прагнув брати участь у всіх подіях, а іноді навіть став проявляти ігрову ініціативу. Притому, ще дружня прихильність виникла з однієї з дівчаток. Так що до моєї дитини «ключик» мабуть виявився підходящим :). Вихователь ж пояснювала: «щоб захопити Іллюшу необхідним заняттям, доводиться спочатку підключитися до його власної справи і поступово переводити в потрібне «. Як мама, я добре розуміла, наскільки це вірно для мого малюка.

Перші підсумки

Отже, через пару місяців вже не залишалося сумнівів у перспективності затії. До того часу діти вже з нетерпінням чекали чергової зустрічі. Спостерігаючи за цією веселенького компашкою просто неможливо було встояти перед спокусою зйомки, в результаті — дозрів півторагодинний фільм по 3-4 занять. Особисто для мене в той час найсильнішим враженням стало разючу відмінність і яскрава виразність характерів цих карапузів. І дійсно, навіть самі батьки змогли краще пізнати своїх дітей, побачивши «іншими очима» абсолютно відмінною від домашньої обстановці. До речі, багато хто цього дуже здивувалися і досі частенько не впізнають свого дитини: на заняттях вони мабуть розкривають якісь інші свої сторони, ведуть себе інакше. І ще ми помітили що такі «зміни» стосувалися в основному тих дітей, чиї мами не були присутні на заняттях. Взагалі вони були активнішими, самостійніше, легше вступали в контакт з іншими малюками, менше вередували.

До цього часу батьки, разом з вихователем, вже встигли зблизитися між собою. На благодатному ґрунті теми розвитку і виховання спілкування швидко стало продуктивним і значущим для всіх. Обмін власним досвідом, ідеями, інформацією, диспути на тему черговий відкритої знову кимось із нас педагогічної теорії, просто поради у складній ситуації. Загалом, незабаром ми із задоволенням відзначили, що і на нас самих це все робить досить розвиваюче вплив. Стимул свого роду вийшов для більш серйозного підходу до виховання дитини. Активніше стали брати участь батьки та у підготовці занять — допомагати вихователю матеріалами, літературою. Оксана ж незабаром відчула своє покликання в такій роботі і навіть стала подумувати про зміну кваліфікації викладача біології.

Вибір мети, засобів

І ось нам вже захотілося визначитися з метою самих занять, що б зробити їх максимально ефективними. Всього корисного не охопиш, так і ні сенсу — з дітьми адже багато займаються вдома. Розмаїтість саме по собі теж непогано, звичайно. Особливо якщо воно пов’язане з позитивними емоціями. Але так чи потрібно дублювання самостійних занять — навчальних, наприклад? В нашому випадку мало сенс скоріше доповнення — вибрати завдання, які краще вирішувати на заняттях, ніж удома. Залишалося тільки визначитися з самими цими завданнями…

Мабуть, саме цей пошук і породив наш творчий ентузіазм. Стали вивчати спеціальну літературу, знайомитися з науковими теоріями і підходами, збирати різноманітну інформацію в цій області. Багато перепробували на практиці. У результаті виділили для себе головні напрямки.

По-перше, розвиток спілкування з однолітками. Навчити їх враховувати інтереси інших і захищати свої, допомагати і просити допомоги, домовлятися в спірних ситуаціях; співчувати, обговорювати, розмовляти; знаходити собі комфортне місце у колективі, не зачіпаючи при цьому інших. І звичайно, радіти один одному. Іншими словами, навчати продуктивного спілкування і просто дружбу.

По-друге, розвиток уяви, творчості. Адже прогресивна педагогіка саме ці якості визнає визначальними у становленні особистості дитини. І до того ж вважає, що при спілкуванні з однолітками виникають особливо сприятливі умови для розвитку цих якостей. Нехай діти створюють щось разом, експериментують, пробують, фантазують — а ми будемо пропонувати їм цікавий різноманітний матеріал, підтримувати ініціативу, підкреслювати індивідуальність. А заодно вдасться привернути їх увагу один до одного, викликати інтерес.

Ну і, крім того, на наших заняттях складаються особливі можливості для розвитку емоцій, самостійності, вольових якостей характеру. Теж варто використовувати.

Вищезгаданим цілям ідеально відповідає гра. Вірніше, всі можливі її види: сюжетна рольові, режисерські, ігри з правилами та інші. Цього так багато приділяється уваги в сучасній педагогічній літературі, називає гру провідною діяльністю в дошкільному віці. До того ж психологи б’ють тривогу з приводу значного відставання сучасних дітей в цій сфері. Тому ми вирішили приділяти особливу увагу саме їй. Показувати дітям різні види ігор, і розвивати у них ігрові здібності та навички. Щоб вони змогли потім самі знаходити собі джерела ігрового задуму, матеріали для його виконання, вміли працювати з партнерами по грі, ініціювати ігри і створювати свої.

Читайте в продовженні:

  • Що вийшло
  • Проблеми
  • Поточні результати
  • Деякі висновки
  • Плани

Продовження…

Ольга Черемисова, [email protected]

Особистий досвід